Ми помремо не в Парижі

Пройшло лише три дні після трагедії,  яка трапилась у п’ятницю 13, проте значна частина населення України і світу майже забула про новину, яка стала топовою темою у відомих міжнародних ЗМІ минулих вихідних. Звичайно, співчуття свої ми висловили, кольори на фотографіях у соціальних мережах позмінювали, квіти до консульства занесли.  Що далі?

            Франція і, чого вже казати, вся Європа, зазнали серйозного удару з боку терористичної організації ІДІЛ, яка взяла на себе відповідальність за смерті  150 французів. Тепер до біженців і мусульман припинять ставитися зі звичною теплотою і розумінням, а антисемітські настрої активніше поширюватимуться суспільством. Принаймні у тих країнах, в яких представники ісламу не є буденним явищем.

Один з найпопулярніших твітів 14 листопада

Не хочеться розбирати усі причини і наслідки вибухів і розстрілу людей, для країн ЄС масові вбивства дійсно стали шоком.  На тему нового конфлікту зроблені дописи як на сайті BBC, так і на «Український правді». Цей факт навіть можна не перевіряти: кожен  зараз розглядає проблему під кутом зору національної приналежності.  Більше бажання виникає проаналізувати українську реакцію соцмереж і суспільства у загальному.

«Вони за Французів говорять, а в нас…!»

За останні дні можна було почути безліч інформації про те, що «в Україні війна і набагато більше людей гине, а нам ніхто не співчуває…», «лицеміри!» чи щось подібне. Визнайте, чисельні диванні «експерти» у стрічці ваших новин так і писали. Перш за все, порівнювати Україну і Францію – край невігластва, особливо зі статистичної точки зору.

По-друге, варто навіть пригадати про масштабний теракт в столиці Лівану Бейруті. Загинуло понад 40 людей. Як на це відреагувала Європа? Висловила помірне співчуття і своє «глибоке» занепокоєння. Що зробили Українці? Понесли квіти до посольства Лівану? Чи ставили вони аватарки з прапором цієї країни (можу побитися об заклад, що не всі навіть зможуть назвати його кольори)?  Відповіді на останні два питання очевидні. Українець певною мірою є великою егоцентричною дитиною, яка відмовляється сприймати той факт, що його країна для Західної частини півкулі – це великий східноєвропейський Ліван.  Ми не маємо права нарікати на це, бо світ влаштований таким чином і для того, аби успішно в ньому функціонувати, треба розуміти принаймні основні принципи його «роботи». Чи повинні ми працювати над тим, щоб змінювати ставлення до нас, як до нації, - інше питання.

Аби остаточно розставити всі крапки над «і», згадаємо, що в Україні від антитерористичної операції є лише одна назва. Насправді, триває справжня війна з сусідньою державою, і якою б брутальною вона не була – це не теракт, а Донбас – не Париж. АТО – це те, що сталося у Батаклані, де знищили злочинців за дві години після нападу на слухачів тяжкої рок-музики.  Конфлікт на Сході нашої країни відрізняється від громадянської війни у Південному Судані лише наближеністю до кордонів ЄС.

«Олланда у Мінськ!»

"От. У них тільки один теракт, і одразу ввели надзвичайний стан, а в нас війна рік іде і все це називається АТО, а НС немає!! І з терористами ніхто перемовин не веде! Чого ж Олланд їх в Мінськ не повезе?!" – ці слова також часто можна було читати у різних соціальних мережах.

Тут, мабуть, знову треба повторитися і зазначити, що війна, яка йде рік – не теракт.  Короткостроковий режим НС на окремих територіях функціонально мало чим відрізняється від режиму АТО, який вводився, наприклад, в Харкові після минулорічних подій. Фактично, у боротьбі з невеликим організованими групами терористів він є ефективним.
Чим саме мав допомогти НС в протистоянні з озброєними танками і «Градами» «сєпарами», а в окремі моменти - і з регулярними частинами російської армії?
            Як би нам не подобалося називати «днрівців» терористами, з якими перемовин не ведуть, навіть із структуралістських позицій вони зовсім не те саме, що джихадісти в Парижі. І наша війна не може бути розв'язана кількома ротами спецназу, і становить не суто тактичну задачу, і пролягає на рівні не виключно втурішньому, а геополітичному, і декларація про наміри - це навіть не крок на шляху до перемоги. Та що казати, всі ці очевидні міркування українці підміняють емоціями. 
            Ну а саркастично пропонувати Олланду сісти за стіл перемовин - це навіть не просто танці на кістках і якесь печерне хамство, - вияв глибокого нерозуміння процесів, частиною яких є Україна.
            Нагадую, Франсуа Олланд - не є гарантом конституції України і навіть не підписував славнозвісного і «фейкового» Будапештського меморандуму. Він абсолютно не зобов'язаний сидіти цілими ночами в якомусь там Мінську, намагаючись ввести конфлікт Європи з Путіним в цивілізоване русло, так щоб при цьому Україна ще й зазнала мінімальних втрат. 
            На такі заклики Франсуа Олланд має моральне право відповісти: ну так не сідайте за стіл перемовин, йдіть воювати з Росією. Ми ж змогли за одну ніч, і ви зможете.

Прапори, зображення і «співчуття»

Добре відомий усім французький прапор

Але від глибоких матерій, пропоную повернутися до буденного. У соціальних мережах користувачі перехопили «тренд» співчуття. Відсотків 80% з них точно ніколи не були у Франції та не знають жодного француза. Тоді кому вони демонструють свою скорботу? Сьогодні, якщо ти ніяк не відреагував на подію (чи негативна вона, чи позитивна – не важливо) – ти інформаційний труп. Тебе не цікаво читати. І не відіграє значної ролі, чи ти закінчував прикладну математику, чи філологію; все одно вперто розмірковуєш як «спеціаліст» у певній сфері. Публічною людиною бути тяжко. Та що би ви могли насправді зробити задля того, аби допомогти родичам загиблих? Подумайте над цим.

Звичайно, варто у будь-якому випадку залишатися людиною, але грати на публіку чи порівнювати, здавалось би, ідентичні ситуації – не те, що повинна робити людина у 21 столітті. Тому перед тим, як підтримувати ту чи іншу країну, поміркуйте над тим, наскільки ви щирі в першу чергу із собою.     

P.S. І ще кілька зображень на тему: 

А так Шарлі зреагували на трагедію. "Французи після вибуху вертаються додому"

Хвіст, що живе власним життям

                                                                                                          

Війна закінчилася. Все закінчилося.

Я бачив по телевізору.

 (с) «Wag the Dog»  

ОБЕРЕЖНО, СПОЙЛЕРИ!

         Що впливає на внутрішній світ людини?  Друзі, знайомі, книжки, навколишнє середовище?  Звичайно, що монополістом у формуванні свідомості суспільства сьогодніє телебачення. Воно керує поведінкою індивідів, їх думками та вчинками. Тяжко зізнаватися, але кожен із нас є під впливом цього неймовірно заплутаного павутиння. Ми маленькі механізми, без яких не працює кимось вибудувана система.   

       Фільм  під назвою «Хвіст виляє собакою» (ориг. «Wag the dog»), за романом Ларрі Байнгарта «Амереканський герой», розповідає нам про «бешкетництво» невідомих політтехнологів  у  медіапросторі.  Ця потужна робота – засіб, який спрямований на те, щоб відкрити звичайним громадянам очі на те, як робляться рейтинги і голосні новини. Адже правильно говорить один із героїв фільму: 

                «Ми пам’ятаємо тільки салогани, але не пам’ятаємо війн. А знаєш чому? Тому що - це  шоу-бізнес…»

       Мабуть, уся сутність фільму закладена у вищезазначеній фразі.  Фільм - це не просто «чорнуха», це майстерний сміх крізь сльози. Шкода, що люди не готові приймати такі роботи серйозно, а ті, хто все ж таки отримає «меседж», безсилі.  Цікаво і те, що картина була знята у 1997 році,  а це означає, що брехня розвивається разом із так званою демократією.  Вже протягом багатьох років ведеться нерівна війна телебачення і глядача. Кожен синій екран готовий безжально проковтнути недосвідченого бійця.  Новини – засіб відвернути увагу від реальних проблем.

Конрад Брін (Роберт де Ніро)

     Один із головних героїв – висококваліфікований спін-доктор Конрад Брін ( Робер де Ніро). Його позиція у фільмі досить цікава. Він людина, що заслуговує на величезну повагу, бо виконує свою роботу тонко, професійно і не вимагає за це винагороди. Для нього значення має лише результат. Конрада не цікавить, сталася подія,  від якої потрібно відвернути увагу, для нього важливий наступний крок, театр, який розіграється у суспільстві. Це своєрідний виклик, що робить технолога сильнішим. Головна зброя персонажа Роберта де Ніро – новини, які відвертають увагу від реальних/нереальних проблем.  Але за гроші можливо все.

Стенлі Мотс ( Дастін Гоффман)

    Іншим цікавим героєм є Стенлі Мотс (Дастін Гоффман) -  відомий голлівудський режисер. Його талант – зробити із пустого місця велику сенсацію, але на відміну від Кондрада, він забажав визнання та слави. За це персонаж відплатив своїм життям. Під час роботи на сюжетом з албанською дівчинкою,  Стенлі звертав багато уваги на те, яким повинен бути кіт. Йому було байдуже на акторку, обладнання. Він, ніби спеціально, уникає відповідальності за майбутню дезінформацію.

Руйнування демократії – один із головних мотивів фільму. Увагу глядачів завжди  привертає наступний діалог «митецької команди»:

«- Ти будеш голосувати?

- Ні, я ніколи не голосував.

- Ніколи в житті?

- Ніколи, колись я відав свій голос на футболі за капітана однієї команди. Він програв. А ти голосуватимеш, Стен?

- Ні, я голосую лише за себе на нагородженні. Але завжди програю.

- Лізз, а ти як? Підеш на вибори?

- Ні, кабінки викликають у мене клаустрофобію…»

 

Вініфред Еймс (Енн Геш)

Технологи своїми руками вбивають демократію. Вони усвідомлюють, що їх голоси ніхто не врахує. Переможе той, хто повинен. А люди вважатимуть, що вибір зробили саме вони.
    Яскрава героїня фільму – Вініфред Еймс   (Енн Геш). Вона видається нам звичайною відданою роботі жінкою. Її ставлення до ситуації суперечливе. Еймс розуміє, що порушує закон, дезінформуючи людей, проте її більше цікавить чи не мають люди, які допомагають президенту проблем із законом. 

   Отже, автори фільму «Хвіст виляє собакою», у першу чергу влучно зауважили, що сучасна віна ведеться за допомогою технічних засобів, а не холодної зброї. Людина сприймає себе як глядач, а не активний учасник сутичок. Виграти у цій битві, на жаль, ми не можемо, адже багато чого залишається поза нашою компетентністю. Та фільм рекомендований до перегляду, не тільки через зіркову команду, а й через чудову режисерську роботу і цікавий сюжет, який змушує замислитися над всім, що сьогодні відбувається у світі.    

"Ідеальний" політик

          Творчій процес  надзвичайно захоплює талановитих людей. Чому? Та ж бо це створення чогось нового, оригінального, ніким не баченого.  Вже вдруге мені довелося брати в руку фотоапарат та уявляти, що він створений лише для відеоробіт.  Нарешті, вдалося застосувати на практиці поради, які ми сумлінно занотовували на лекції про художню відеозйомку, що проводилась Українським Католицьким Університетом журналістом інформаційної агенції «Reuters» цієї осені.