Метелики проти Бога

Дебати стосовно віри у Бога - це тема багатьох формальних і неформальних суперечок, що прийшли нам у спадок від пращурів. Ми звикли пов’язувати культуру, освіту, науку, політику та інші напрямки діяльності людини із теологією, так закладено у наших генах. Питання існування всевладної істоти, що сотворила нас і стала початком усього світу, гостро постає сьогодні, коли технологічний прогрес розвиває суспільство і змушує забути про теорії, бо практика на даному етапі розвитку цивілізації є важливішою. Проблема віри прописана у багатьох книгах, показана у фільмах, виражена у музиці і художніх полотнах, тому що сьогодні кількість атеїстів серед молодого покоління невпинно зростає.

Афіша до фільму "Бог не помер"

Для дослідження нам була запропонована кінострічка «Бог не помер». Картина драматична і суперечлива,  вона стала для мене своєрідним відкриттям, бо зазвичай я намагаюсь оминати тему християнства через агностичні переконання.  Фільм  має типову голлівудську структуру  - 12 ключових частин, які розкривають сюжет. На перших  хвилинах ми стикаємося з головною проблемою  роботи – протистояння раціоналістів та віруючих. Ми розуміємо це відразу, як режисери крупним планом демонструють хрест на шиї головного героя. Цікаво, що у фільмі підіймається не тільки проблема релігій, а і стосунки батьків і дітей, захист природи, нав’язування поглядів, боротьба із раком та багато інших. Якщо на хвилину забути про пропагандистський настрій фільму, то він вартий перегляду.  Чому пропагандистський, запитаєте ви?

«Бог не помер» - це чиста пропаганда. Про це говорить хоча б той факт, що атеїсти в цьому фільмі зображені вкрай неприємними особистостями, які страждають від несправедливостей долі. Головний антагоніст - професор, що відмовляється визнавати існування Бога. Найцікавіше, глибоко віруючі автори фільму бачать у прагматиках насамперед людей, які ненавидять за щось Всевишнього,  ніби інших причин невіри просто не може бути.  Це, безсумнівно, нерозумно хоча б тому, що абсурдно з точки зору поняття  самого атеїзму.

Глядачеві, не підданому релігійному вихованню, важко співпереживати позитивним персонажам, адже їхня віра – ідеалізування. Чесно кажучи, стрічка насправді може змусити атеїста на секунду засумніватися щодо свого ставлення до релігії, бо герої наводять безліч аргументів щодо існування Бога. На перший погляд вони здаються переконливими, але досвідчений глядач відразу зрозуміє, чому він піддається впливу. Іронічно, що проблема вибору постає однією з головних тем картини, і персонажі усіх чотирьох сюжетних ліній постійно про неї згадують. Натомість у людини, що сидить по інший бік екрану, цю можливість відбирають. Майже дві години автори фільму подають аргументи «ЗА», і абсолютно забувають про другу сторону медалі.

Також негативною стороною стрічки є зображення представників інших релігій. Варто пригадати лише мусульманську родину, де батько зображений тираном, що вигнав власну дочку з дому. Глядач бачить, як йому боляче це робити, але релігія затьмарює розум і опиняється понад усе. Думаєте, якби у християнській  родині дівчина повірила, припустимо, в Аллаха, від неї би не відмовились переконані фанатики?

Також у картині декілька разів різні персонажі промовляли фразу: «Я – Бог!» Під час суперечки головного героя і його дівчини - це траплялося у жартівливій формі, але професор говорив про це серйозно. Тут автори хотіли підняти проблему зверхності людини. Але, мабуть, це єдина розумна думка за весь фільм, яку виставили також у негативному світлі. Чому, коли особистість опиняється у безвихідному становищі вона повинна звертатися до Бога?

"Чим більше ти збився з курсу, тим вагоміший тріумф"

На противагу цьому, у короткометражному фільмі «Цирк Батерфляй» представлена зовсім інша позиція. Головний герой – неповноцінна людина, яка втратила віру у хороше. Відновивши внутрішню рівновагу, отримавши самоповагу, чоловік подолав своїх внутрішніх демонів . І тільки директор унікального цирку зміг змусити його повірити у себе та подолати свою духовну слабкість.

Коли людина розуміє, що нічого їй просто так не дається, вона не чекатиме допомоги «з неба», не звинувачуватиме когось у своїх невдачах і не злитиметься на богів.  Вона приймає будь-який результат, зробить висновки і працюватиме над виправленням помилок.

У «Цирку Батерфляй» промовиста навіть назва. Метелик, асоціюється в нас з чимось легким та прекрасним, безтурботним та чистим. Головний герой схожий на цю фантастичну комаху, що у процесі фільму проходить різні етапи трансформації. Тут також присутні і чудові мотиваційні прийоми, які змушують глядача переосмислити своє життя і зрозуміти, що безвихідних ситуацій не буває. Так директор цирку Мендос знаходить унікальних людей і виставляє їх вади, як переваги.       

                Якщо обирати між двома картинами, то друга, без жодного сумніву виграє. Вона наштовхує глядача на філософські роздуми, коли перша – нав’язує віру у бога.  Кожна людина має право молитися своїм богам. Релігія – це інтимна частина життя особистості, тому не варто про неї кричати на кожному кроці. Віриш – добре, не віриш – також добре. Я абсолютно не проти фільмів в яких передаються думки про релігію, підіймається питання віри, але без зайвого радикалізму і переходу в крайності.